23 березня 2007 року

I. Вступ
23 березня 2007 року в Києві відбулася конференція „Рік після виборів: виклики громадянському суспільству”, учасниками якої стали 90 представників громадських організацій, міжнародних донорів та засобів масової інформації з різних регіонів України. Учасники зібралися з метою надання загальної оцінки ситуації в Парламенті України та розробити спільний план дій для громадянського суспільства щодо того, як підвищити рівень відповідальності Уряду. За результатами конференції 26 березня було проведено прес-конференцію.

Конференцію було проведено за ініціативою грантерів „Мережі громадянської дії в Україні” (проекту UCAN), які були підтримані під час парламентських виборів та виборів до місцевих рад у 2006 році. Проект UCAN надав гранти аналітичним центрам та громадським організаціям на національному, регіональному та місцевому рівнях. Гранти були надані не лише на передвиборчу діяльність з метою стимулювання дебатів та обговорень, але й на пост-виборчий моніторинг, спрямований на з’ясування того, наскільки народні обранці дотримуються передвиборчих обіцянок.

У листопаді 2006 року грантери проекту UCAN зустрілися в рамках круглого столу для обговорення результатів пост-виборчого моніторингу. Ключові висновки вказували на те, що на функціональному рівні платформи політичних партій не відповідали інтересам, що найбільше цікавлять виборців, наприклад охорона здоров’я, і в них часто бракувало достатньо деталей для подальшого контролю над обранцями, які найчастіше не несли відповідальності за передвиборчі обіцянки. Громадянам та громадським організаціям було важко отримати інформацію про те, як і за що голосували особи, обрані на ті чи інші посади; закриття громадських приймалень ще більше обмежило контакти з обранцями, а ЗМІ не були зацікавлені у висвітленні питань пост-виборчого моніторингу. На системному рівні нова парламентська система обмежила представницький характер влади і негативно вплинула на можливості громадян та громадських організацій закликати обранців до відповідальності за їх дії.

II. ОРГАНІЗАЦІЯ КОНФЕРЕНЦІЇ
Конференція відбулася за фінансової підтримки проекту UCAN та Міжнародного фонду „Відродження” (МФВ). Її організувала робоча група, яку склали представники Незалежного центру політичних досліджень, Фонду „Демократичні ініціативи”, Інституту конкурентного суспільства, Міжнародного центру перспективних досліджень, МФВ, Української Гельсінської Спілкою з прав людини та проекту UCAN.

Конференція складалася з трьох частин:
1. Оцінка періоду після парламентських виборів та рекомендації ведучих аналітичних центрів міста Києва (пленарне засідання);
2. Результати та аналіз пост-виборчого моніторингу у наступних регіонах: Суми, Львів, Донецьк та Волинь (пленарне засідання);
3. Обговорення і рекомендації щодо внесення змін до проекту резолюції громадянського суспільства, підготованого робочою групою (обговорення в малих групах).

III. ПЛЕНАРНІ ЗАСІДАННЯ: ОСНОВНІ ВИСНОВКИ

Пропорційна виборча система
• Пропорційна виборча система, введена у 2006 році не призвела до підвищення відповідальності та підзвітності політичних партій, не дивлячись на те, що в цілому вибори були визнані як вільні та справедливі.
• Від партій та блоків вимагалася деталізована інформація лише про перших п’ять кандидатів їх виборчого списку. Така система „закритих” списків означала що в більшості випадків виборці не знали за кого вони голосують.
• Перехід до пропорційної виборчої системи був занадто спрощений. Ця система лишається не розвинутою в Україні порівняно з іншими парламентськими системами. Ані політичні партії ані уряд не розуміли і не планували такого впливу пропорційної виборчої системи, тобто не існувало системного підходу для забезпечення того, щоб усі регіони країни були рівномірно представлені у Верховній Раді. Однак політичні партії при владі не зацікавлені у зміні системи. А тому, шанси на зміну законодавства про вибори у найближчому майбутньому мізерні.

Робота уряду
• Фонд „Демократичні ініціативи” провів опитування серед експертів з метою оцінки соціально-економічної ситуації в Україні та діяльності Кабінету Міністрів України (Додаток A). Всього 85 експертів, серед яких політологи, аналітики та журналісти, прийняли участь у опитуванні, що проводилося з 22 лютого до 6 березня 2007 року. За десятибальною шкалою, де „0” – найнижче і „10” – найвища оцінка, експерти оцінили роботу уряду та поточний стан суспільства як абсолютно незадовільний. В середньому, робота Уряду, сформованого коаліційною більшістю, була оцінена на 3.2 бала. Позитивні оцінки (вище 5 балів) стосувалися лише свободи слова (5.2) та рівня демократії (5.2.).
• Аналіз 60 проектів законодавчих актів, проведений Українською Гельсінською спілкою з прав людини, довів, що протягом одного року відсутні визначні позитивні законотворчі досягнення, які б стосувалися громадян або громадянського суспільства. Верховна Рада не розглядала жодного важливого питання, яке вимагає реформування, наприклад охорони здоров’я, пенсійної реформи, освіти тощо. Питання прав людини майже зовсім ніколи не розглядаються в процесі законотворчої роботи. Нестача кваліфікованих обговорень проектів законів, що розглядаються Верховною Радою, призводить до низькоякісного законодавства.
• Кабінет міністрів України не затвердив план дій, а політичним партіям не вистачає ідеології або плану пріоритетів, що ускладнює ефективну участь громадян та громадських організацій у розвитку політики та моніторингу діяльності народних обранців.
• Існує занепокоєння з приводу того, що політична система рухається у напрямку розвитку авторитаризму. Це зумовлено, зокрема, тим, що у Верховній Раді заправляють партії, відокремлені від своїх виборців, і більше грають у політику, ніж розробляють програми розвитку. Опитування громадян показують, що 2/3 українців впевнені в тому, що країні потрібний сильний лідер. Така тенденція у поєднанні із високим рівнем розчарувань та апатії серед громадян видається небезпечною.

Регіональні та місцеві впливи
• Введення пропорційної виборчої системи на місцевому рівні скоротила можливість контролю громадянами за владою, оскільки відчувається значна нестача представництва окремих округів. Наприклад, існує питання щодо того, яким чином територіальна громада може вимагати від депутата звіту, якщо не зрозуміло, який виборчий округ представляє депутат.
• Результати передвиборчої та пост-виборчої діяльності різнилися і часто залежали від особистих лідерських якостей керівників партії. Представник з Волині розповів про вдалі приклади роботи з місцевими партіями та місцевими осередками всеукраїнських партій щодо розробки передвиборчих програм, що покращило їх якість і підвищило зацікавленість громадян, призвело до проведення обговорень після виборів стосовно роботи місцевої влади.
• Оскільки на національному рівні процес прийняття рішень не відрізняється прозорістю, громадяни не можуть слідкувати за діяльністю партій. Представник Донецьку підняв питання маніпуляцій суспільною свідомістю шляхом підміни понять, тобто коли партії концентруються на питаннях, які не є пріоритетними для громадськості, але мають значну емоційно складову, наприклад питання російської мови, вступу до НАТО. (Прозвучав коментар, що питання російської мови або не присутнє у переліку пріоритетних питань виборців, а коли з’являється, то не підіймається вище тринадцятої позиції)

Роль громадян та громадських організацій
• Згідно із опитуваннями, концепція «демократії» наділена позитивним рисами у свідомості громадян.
• Громадянам та громадським організаціям не вистачає досвіду в сфері впливу на уряд в період між виборами і зазвичай використовують обмежену кількість механізмів: вибори, індивідуальні зустрічі та демонстрації. Вони недооцінюють ефект таких мирних засобів громадського тиску, як громадські слухання, участь громадян у консультаційних радах, судові процеси щодо захисту громадського інтересу та інші підходи.
• Громадським організаціям необхідно більш активно працювати з громадянами для забезпечення їх підтримки. Громадські організації та громадські лідери повинні підтримувати місцеві ініціативи, що стосуються найбільш кричущих потреб громадян та місцевих громад.
• Громадські організації повинні менше концентруватися на владі та працювати із приватним сектором (малий та середній бізнес), шукаючи в ньому союзника, висуваючи спільні вимоги до підвищення відповідальності уряду та підтримуючи подальші реформи в Україні.

Роль ЗМІ
• В цілому громадяни потребують ширшого доступу до інформації, а посилення зв’язків між громадськими організаціями та ЗМІ могло б слугувати форумом для цього.
• Можливе використання більш інноваційного підходу з метою прямого доступу громадян до інформації та ЗМІ. Пропозиції включають «громадську журналістику», портали груп за інтересами для початку діалогу та дискусії, електронне урядування як у Вінниці з метою надання доступу до урядової інформації, «стратегічні слухання» в судах (програма моніторингу судів) та поширення історій успіху через регіональні газети організацій громадянського суспільства.
• Громадське телебачення лишається однією з проблем. Можливе створення громадських ЗМІ в мережі Інтернет. Не дивлячись на те, що лише 18% населення використовує Інтернет, у великих містах майже половина молоді використовує це джерело і становить важливу цільову аудиторію.
• Необхідно, щоб аналітичні центри, аналітичні неурядові організації та ЗМІ представляли результати досліджень та аналізу, які стосуються роботи Уряду, при чому у формі, зрозумілій та доступній широкому загалу.

IV. ОБГОВОРЕННЯ У ГРУПАХ: ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ
Рекомендації наведені у відповідності із роботою трьох робочих груп конференції:

1. Застосування успішних підходів громадських організацій з метою створення більш представницького уряду
Висновки: Учасники групи розповіли про свій вдалий досвід роботи, коли громадські організації допомагали партіям та фракціям доповідати місцевим громадам. Особливого успіху досягли в процесі організації «Дня депутата», коли усі депутати в різних частинах міста зустрічалися з громадянами та надавали їм інформацію по окремих питаннях (наприклад, вартість комунальних послуг). Громадські ради, які контролюють місцеві органи влади, також представляють ефективний механізм, який повинні використовувати громадські організації.

Рекомендації:
• Громадські організації можуть проводити більш професійний та деталізований моніторинг роботи місцевих рад та інформувати громадян про результати таких моніторингів.
• Група запропонувала розробити стандарти спілкування між громадою та владними органами, які включатимуть використання веб-сайту, на якому міститимуться усі рішення місцевих рад, статут міста, процедури проведення громадських слухань, обговорення місцевих бюджетів, тендери місцевих органів влади.

2. Збільшення впливу неурядових організацій на процес формування та запровадження політики партії
Рекомендації:
• Громадські організації можуть використовувати існуюче законодавство для впровадження ефективних програм Кабінету Міністрів України та програм місцевих рад. Відповідно до поточного законодавства, програма Кабінету Міністрів України обов’язкова і має бути затверджена Верховною Радою України.
• З метою впливу на політики партій, громадським організаціям потрібно приймати участь у зборах партії, проводити громадські обговорення передвиборчих програм, працювати з партіями, щоб включити важливі питання, а також проводити освітні програми для молоді та лідерів неурядових організацій, які можуть стати лідерами партій.

3. Інституційні здібності та потреби громадських організацій для забезпечення безперервного впливу на уряд
Рекомендації:
• Необхідно підвищувати професійний рівень громадських організацій та навчитися пристосуватися до використання усіх можливих методів, таких як громадські слухання, місцеві ініціативи, місцеві організації самоуправління, громадські ради, статути територіальних громад, соціальні накази тощо
• Організаціям необхідно більше працювати над власною фінансовою стабільністю, підвищуючи її шляхом диверсифікації джерел та використання місцевих джерел фінансування.
• Громадським організаціям необхідно покращити інформування громадськості про свою роботу.
• Існує необхідність формалізації шкільної освіти для роз’яснення ролі громадських організацій. Така освіта може включати факультативні заняття з адвокаcі.


V. РЕЗОЛЮЦІЯ КОНФЕРЕНЦІЇ
Усі три робочі групи погодилися підтримати резолюцію та запропонували зміни, які були враховані робочою групою з організації конференції (Додаток Г). Інші результати обговорень у групах, такі як конкретні рекомендації та техніки, використовуватимуться при розробці подальших ініціатив


VI. ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ
Резолюція та загальна оцінка політичного середовища після парламентських виборів були представлені на прес-конференції в УНІАНі 26 березня 2007 року, під час якої виступили Ірина Бекешкіна (Фонд «Демократичні ініціативи»), Володимир Яворський (Українська Гельсінська спілка з прав людини) та Світлана Конончук (Незалежний центр політичних досліджень). Експерти поділилися своїми спостереженнями і результатами досліджень, які вони проводили в складі групи «Експертної оцінки роботи уряду України», проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» та дослідження стану дотримання прав людини в України, проведеного Українською гельсінською правозахисною спілкою.

Їх основним повідомленням став заклик до підвищення активності громадян в контролюванні діяльності уряду за допомогою інших, ніж вибори та масові протести, механізмів. Вони також висловили думку про те, що Україна повільно повертається до авторитаризму.

На прес-конференції було зареєстровано 29 журналістів; про подію досить широко повідомляли у ЗМІ.


VII. ПОДАЛЬШІ КРОКИ
В цілому робоча група оцінила конференцію та прес-конференцію за її результатами як окремі кроки більш широкої ініціативи. Подальші плани діяльності включають громадські обговорення на телебаченні із представниками політичних партій. Переговори із телевізійними каналами продовжуються, але з огляду на поточну політичну ситуацію і непевність з статусом Верховної Ради України, їх було відкладено. Не дивлячись на це, МФВ вже розпочав новий конкурс грантів, який може підтримати подальшу діяльність на регіональному рівні. Робоча група планує регулярні зустрічі для обговорення шляхів реалізації ідей, висловлених під час конференції, та подальшого моніторингу ситуації.


Додаток А.

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО УРЯДУ

Фонд “Демократичні ініціативи” провів опитування українських експертів стосовно їхньої оцінки соціально-економічної ситуації в Україні та діяльності українського уряду. Було опитано 85 експертів — політологів, аналітиків та журналістів. Дослідження проводилося 22 лютого – 6 березня 2007 року.

Результати опитування експертів порівнюються з даними експертного опитування, що було проведене у березні 2005 року (тоді було опитано 77 експертів, результати були опубліковані у бюлетені Фонду “ДІ” “Політичний портрет України” №35 за 2005 рік).
В опитуванні експертам було запропоновано оцінити різні сторони діяльності уряду та стану суспільства за 10-бальною шкалою, де „0” означає найнижчий рівень, „10” — найвищий.

Оцінка дій уряду

• Загалом надані експертами оцінки діяльності уряду та стану, у якому нині перебуває суспільство, вкрай незадовільні. Середня оцінка діяльності уряду, сформованого коаліцією більшості у Верховній Раді, становить 3.2 бала.
• Позитивні оцінки (вищі за 5 балів) поставлено лише стану свободи слова (5.2 бала) та рівню демократії (5.2 бала).
• Найбільш негативно експерти оцінили рівень обґрунтованості рішень влади з точки зору потреб гуманітарного розвитку держави (2.3 бала), рівень дотримання законності в Україні (2.5 бала) та налагодження співпраці з громадськими організаціями (2.6 бала). Дуже низькі оцінки отримали й такі сторони діяльності уряду, як обґрунтованість рішень влади з точки зору національних інтересів держави (3.1 бала), ефективність заходів щодо налагодження співпраці з бізнесом (3.2 бала), стан свободи підприємництва (3.8 бала), обґрунтованість рішень влади з точки зору економічної доцільності (3.8 бала).
• Дещо краще, з наближенням до середнього балу, оцінено рівень прогнозованості розвитку держави на 2007 рік (4.4 бала) та нинішню економічну ситуацію в Україні (4 бали).
• Рівень корупції в Україні оцінено як надзвичайно високий — 8.2 бала.

Порівняння діяльності урядів березня 2005 і березня 2007 років

• Порівняння результатів експертних опитувань березня 2005 і березня 2007 рр. засвідчило різке погіршення усіх без винятку показників діяльності уряду та стану суспільства. Загальний показник діяльності уряду погіршився на 2.6 бала, найбільш погіршилися показники обґрунтованості рішень влади з точки зору потреб національних інтересів держави (на 3.1 бала) та гуманітарного розвитку держави (на 2.8 бала), рівень дотримання законності у державі (на 2.4 бала).
• Дещо менший розрив у оцінках експертів спостерігається стосовно таких позицій, як рівень обґрунтованості рішень влади з точки зору економічної доцільності (на 1.8 бала), стан свободи підприємництва (на 1.7 бала), рівень демократії (на 1.5 бала), а також ефективність заходів, які здійснила влада щодо налагодження співпраці з громадськими організаціями (на 1.7 бала) та щодо налагодження співпраці з бізнесом (на 1.4 бала).
• Найменше погіршилися, згідно з експертними оцінками, такі показники, як економічна ситуація в Україні (на 0.8 бала), стан свободи слова (на 1.1 бала), рівень прогнозованості розвитку держави на найближчий рік (на 1 бал).
• Більшість експертів вважає нинішню владу економічно малопрофесійною (54 експерти), у її професійності впевнені лише 6 експертів. Впевненість суспільства щодо економічного майбутнього України зменшується – так вважає 51 експерт, супротивної думки дотримуються лише 13 експертів.
• Абсолютно протилежний розподіл відповідей на обидва ці питання спостерігається в опитуванні 2005 року, коли йшлося про “пореволюційну” владу Ющенка-Тимошенко, економічну високопрофесійність цієї влади відзначило 58 опитаних, а зростання впевненості суспільства стосовно економічного майбутнього — 62.
• Простежується тенденція до поступового зростання корупції в держав. У 2005 році експерти дали їй оцінку на бал нижчу — 7.2 бала, ніж у 2007 (8,2 бала).
• Понад половина експертів (50) вважає , що нинішня влада (уряд Януковича) дедалі більше починає нагадувати владу періоду Кучми. Не згодні з цим значно менше – 23 експерти. Таку саму подібність української влади Ющенка-Тимошенко у 2005 році констатувало лише 28 % експертів.
• Думки експертів щодо терміну дії нинішньої Верховної Ради поділилися: 30 експертів вважає, що Верховній Раді все ж таки вдасться “протриматися” до кінця відведеного їй терміну; і майже стільки ж — 32 експерти — впевнені у проведенні дострокових виборів.


Прес-реліз підготували Ірина Бекешкіна та Марія Діденко.
20 березня 2007 р.

Додаток Б

УКРАЇНА НА РОЗДОРІЖЖІ: МІЖ ДЕМОКРАТІЄЮ ТА АВТОРИТАРИЗМОМ

Ірина Бекешкіна
Фонд „Демократичні ініціативи”

Рік поспіль проведення загальнонаціональних та місцевих виборів, які були визнані як найдемократичніші за усю історію незалежної України, країна знову стоїть перед вибором: авторитаризм чи демократія?

Що є підставою для такого висновку?
Будь-який вибір, якщо йдеться не про узурпацію чи захоплення влади, має в основі стан, в якому перебуває суспільство. Опитування громадської думки засвідчують наявність двох протилежних тенденцій в українському соціумі.

З одного боку, громадяни вважають, що саме демократія є найбільш придатним устроєм для України, даючи водночас низькі оцінки тому, як демократія функціонує в Україні. Окрім того, той заряд громадянської активності, виявлений під час Помаранчевої революції, не зник безслідно. Громадяни налаштовані на вияв соціальної активності – вони зацікавлені у діяльності громадських організацій, вважають за потрібне здійснювати контроль за діяльністю владі – як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівні.

З іншого боку, дослідження засвідчують сильно виявлені настрої політичного патерналізму – переконання, що сильні лідери можуть зробити більше, ніж закони і демократичні процедури, причому ця налаштованість на прихід „сильного лідера” характерна для прихильників усіх без винятку політичних сил і в усіх регіонах. Громадяни не готові використовувати наявні у суспільстві демократичні механізми: вони надто покладаються на вибори усіх рівнів як механізм впливу громадян на владу та недооцінюють можливості тих демократичних важелів, які передбачають особисту активність громадян - участь у діяльності громадських організацій та політичних партій, звернення до суду тощо.

Отже, стан громадської свідомості робить рівно можливим розвиток країни як у демократичному напрямі – через посилення власної активності громадян у контролі за діяльністю влади, так і у напрямі посилення авторитарних тенденцій – через підтримку „сильних лідерів”, яким буде дозволено не зважати на закони та демократичні принципи.
Вибір, який зробить суспільство, значною мірою залежить від громадських організацій, в яких зосереджена найбільш активна і небайдужа частина суспільства. Найбільш активні громадяни повинні переконати суспільство у тому, що за допомогою демократичних механізмів можна впливати на владу і заставляти діяти в інтересах суспільства.

Можна сформулювати ряд завдань для громадянського суспільства, які можуть бути обговорені на конференції:

1. Добиватися від влади на різних рівнях (центральної та місцевої) оприлюднення програм діяльності, програм конкретних, з чіткими показниками (цифри, етапи, терміни виконання), які піддаються контролю. Кабінет міністрів працює вже вісім місяців, а суспільство й досі не знайоме з програмою його дій, що є прямим порушенням Конституції. Формулювання програмних цілей і завдань (так само – з цифрами і етапами) слід домагатися й від опозиції, яка закликає народ до спротиву чинній владі, проте не формулює жодних конкретних пропозицій щодо розвитку суспільства у різних сферах.

2. Громадським організаціям, що працюють у секторі контролю за діяльністю влади, є потреба об’єднатися у коаліцію на загальнонаціональному рівні, а також утворювати місцеві коаліції. Нагальною є потреба виробити певні показники для вимірювання різних сторін стану суспільства та критерії для оцінювання діяльності влади. Для об’єктивності вимірів є необхідність створити експертне середовище на загальнонаціональному рівні (куди, за результати опитування громадськості) мають увійти найбільш авторитетні для суспільства експерти. Те ж саме можливо й на місцевому рівні.

3. Нагальним є завдання формування виборчої культури населення, яке постійно ведеться на „харизми” та пусті загальні обіцянки типу „поліпшення життя вже сьогодні”, не вимагаючи від своїх обранців принаймні таких пропозицій, які можна було б контролювати. Слід докорінно змінити суспільну психологію виборців, аби вони зрозуміли, що обирають не „небожителів” та „месій”, а менеджерів для управління справами суспільства. Модель раціонального підходу до виборів (втілити яку, зізнаємося, так і не вдалося під час останніх виборів) може бути апробована на найближчих виборах, де б вони не відбувалися.

4. Громадським організаціям та їх представникам, які найбільше виступають у ЗМІ, потрібно намагатися впливати на медіа, які зараз, позбавилися від безпосереднього адміністративно-політичного тиску, значною мірою залишилися частиною політикуму, обслуговуючи інформаційні інтереси політиків (хоч і різних кольорів), а не суспільства. Безконечний український серіал „з життя політиків” заміняє суспільне обговорення значущих соціальних проблем (реформування ЖКГ, медицини, освіти тощо). Очевидно, що громадським організаціям, насамперед медійним та аналітичним центрам потрібно включитися у процес створення громадського телебачення вже з самого початку, щоб воно не виродилося у звичайне УТ-1.

5. У суспільну свідомість зараз повертається сформований за багато років синдром „навченого безсилля”, якого суспільство значною мірою позбавилося під час подій Помаранчевої революції. І це дуже небезпечно для розвитку громадянського суспільства і демократії загалом. Потрібно максимально активне поширення у суспільстві перемог, які отримали громадські організації – за допомогою можливостей інших організацій, контактів із ЗМІ, найбільш відомих представників НДО, які мають доступ до медійних ресурсів. Можливо, є сенс розмістити на якомусь із Інтернет-сайтів два розділи – „Історії успіху” та “SOS” (історії не-успіху).




Додаток В

УКРАЇНСЬКІ ЗМІ ТА ГРОМАДСЬКІ ІНТЕРЕСИ: ЧИ Є КОНТАКТ?

Наталя Лигачова, шеф-редактор
журналу та сайту «Телекритика»


1. У демократичному суспільстві ЗМІ мають кілька важливих функцій з точки зору інтересів громадянського суспільства:
- надання плюралістичної, важливої (а не просто цікавої!), в тому числі для політичного вибору громадян, інформації;
- площини для дискусії ідей, яка сприяє розвитку суспільства, народженню та виявленню нових тенденцій та особистостей, природній загибелі через суспільну критику неефективних, шкідливих ідей (комуністичних, наприклад);
- артикуляції суспільних інтересів перед можновладцями;
- контроль з боку суспільства за владою та інші.

2. На жаль, ці функції не є нині головними для вітчизняних медіа. І через 2,5 роки після «помаранчевої революції» українські ЗМІ не стали саме громадянським інститутом ЧЕТВЕРТОЇ влади.

3. Українські ЗМІ натомість в масі своїй залишаються засобом політичного піару та антипіару, засобом ведення корпоративних бізнес та політичних інформаційних війн, засобом особистого збагачення власників ЗМІ – без балансу щодо суспільної місії медіа як державних, так і приватних.

4. Головні прикмети сьогоднішнього інформпростору:
- трансляція ЗМІ – часто некритична – штучно створених зовнішніми до них (політичними, бізнесовими ) центрами інформаційних приводів;
- прихована реклама – політична і бізнесова;
- підміна якісного інформування та якісної аналітики «жовтизною» та скандалізацією новин;
- відсутність – майже повна! – пізнавальної, просвітницької функції ЗМІ;
- відсутність роботи на сприяння загальнонаціональному діалогу з приводу актуальних проблем країни та світу, включаючи проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції ТОЩО.

5. Причини такого стану:
- політичні – на сцені «діти» Кучми. Держава обслуговує не суспільство, а ФПГ.
- економічні – триває стадія первісного накопичування, під час якої держава не здатна регулювати прагнення бізнесу до надприбутків з суспільними інтересами.
- моральні – розбещеність та непрофесійність журналістської корпорації.
- духовні – слабкість національної еліти, яка не здатна сформулювати та зробити дієвим запит до медіа з точки зору інтересів громадянського суспільства.

6. Що робити?
- продовжувати зусилля зі створення Суспільного мовлення;
- законодавче впровадження більшої прозорості ЗМІ;
- робота з підвищення кваліфікації журналістів;
- професійний діалог у журналістській корпорації, постійний критичний дискурс щодо ЯКОСТІ та суспільної цінності їхнього продукту;
- підтримка діяльності медіа профспілок;
- підтримка впровадження редакційних статутів – допомога редколективам у їх розробці та пошуку компромісів зі власниками.


Додаток Г
РЕЗОЛЮЦІЯ КОНФЕРЕНЦІЇ


Інститут конкурентного суспільства
Міжнародний центр перспективних досліджень
Міжнародний фонд „Відродження”
Мережа громадянської дії в Україні
Українська гельсінська спілка з прав людини
Український незалежний центр політичних досліджень


ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ
„Рік після виборів: виклики громадянському суспільству”
Київ, 23 березня 2007 року

Р Е З О Л Ю Ц І Я

Учасники Всеукраїнської конференції „Рік після виборів: виклики громадянському суспільству”, розглянувши сучасний стан розвитку громадянського суспільства в Україні, вивчивши результати моніторингу органів державної влади та діяльності їх посадових осіб, відзначають, що подальший розвиток демократії в Україні гальмують такі основні проблеми:
- посилення протистояння владних інститутів і конфліктність у політичній системі держави;
- відособленість органів державної влади та їх посадових осіб від виборців, наслідком чого є суттєва відірваність від нагальних потреб державного та суспільного розвитку;
- руйнування традиційного типу комунікації між виборцями та обраними до Верховної Ради України і місцевих рад депутатами;
- відхід політичних партій, представники яких посіли місця в органах державної влади, від положень передвиборчих програм;
- непрозорість процесів підготовки та ухвалення рішень виборними органами державної влади;
- ухвалення законів, підзаконних, а також локальних нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано ускладнюють чи скасовують процедури, спрямовані на максимальне залучення громадян до процесів прийняття рішень;
- фактична відсутність механізмів політичної відповідальності депутатів рад різного рівня перед своїми виборцями;
- стрімке зниження довіри до органів представницької влади та суспільна апатія.

Основними причинами цих тенденцій учасники конференції вважають:
а) недостатність і суперечливість окремих положень Конституції України та інших чинних державних нормативно-правових актів;
б) нерозвиненість механізмів доступу громадян до процесів підготовки та прийняття рішень органами державної влади та місцевого самоврядування, а також громадського контролю за їх виконанням;
в) невідповідна вимогам сьогодення система державного управління та місцевого самоврядування;
г) відсутність дієвої судової влади в державі, що не дає можливості громадянам якісно та оперативно відстоювати свої права в органах правосуддя;
д) відсутність ефективних соціально-економічних реформ.

Ми, учасники Всеукраїнської конференції „Рік після виборів: виклики громадянському суспільству”, заявляємо про свою відданість демократичним цінностям і про наміри подальшого їх просування заради суспільного розвитку.

Завдання, яке ми ставимо перед собою на період до наступних виборів органів представницької влади, - це посилення впливу на формування державної і місцевої політики з метою створення інститутів і процедур безпосередньої та представницької демократії, залучення громадян України до процесів підготовки та прийняття рішень органами державної влади та здійснення громадського контролю за їх виконанням.

Вважаємо за потрібне зосередити діяльність неурядових організацій на поширенні у різних суспільних колах запиту на наявність демократичних процедур з метою впливу на політичні партії та їх лідерів, на органи представницької та виконавчої влади задля налагодження рівноправного та взаємовигідного діалогу між владою та суспільством. Така стратегія зі зміцнення системи суспільних зв’язків дозволить кожній громадській інституції посилити власну спроможність у відстоюванні інтересів відповідної соціальної групи.

Особливе місце у процесі поширення у суспільстві запиту на демократію покликані посісти засоби масової інформації. Вони повинні взяти на себе місію чесного і не заангажованого партнера громадських структур. ЗМІ, як ніхто інший, мають вплив на суспільну свідомість, тому мусять бути гідними партнерами суспільства. Демократичність влади є запорукою їх власного незалежного існування.

Ми звертаємося до представників неурядового сектору України підтримати цю стратегію і долучитися до неї у ході власної діяльності.

Наша місія – сприяти суспільно-політичним перетворенням на основі створення дієвих інститутів і процедур безпосередньої та представницької демократії в Україні.

Прийнято учасниками Конференції
23 березня 2007 року